​

ЖИТТЯ СВЯТИТЕЛЯ ДИМИТРІЯ МИТРОПОЛИТА РОСТОВСЬКОГО

 

           Святий Димитрій народився 11 грудня 1651 р. в містечку Макарові Київського полку в сім'ї сотника Сави Григоровича Туптала. Батьки дали йому ім’я Данило. У 1660 р. батьки святого переселилися до безпечнішого Києва. Св. Димитрій вчився спочатку вдома. В 1662 році після переїзду батьків у Київ, Даниїла віддали в Києво-Могилянську колегію, де вперше відкрилися обдарування талановитого юнака. Він успішно опанував грецьку та латинську мови, а також ряд класичних наук.

           Глибока віра привела його до твердого рішення  присвятити своє життя служінню Господу, відмовившись від світського життя. У 17 років, 9 липня 1668 р. він постригся в ченці у Свято-Кирилівському монастирі в Києві. Наступного, 1669 року, київський митрополит Йосиф, висвятив у канівській Свято-Успенській церкві молодого ченця на ієродиякона. У1675 р. преосвященний Чернігівський архієпископ Лазар висвятив його в Свято-Троїцькому Густинському монастирі під Прилуками на ієромонаха і залишив при собі як проповідника.  Важливу роль у житті святителя відіграла його поїздка до Вільна та Слуцька, де він  проповідував   Слово Боже понад рік. Він став знаменитим проповідником. З волі гетьмана Івана Самойловича він  опинився  Свято-Микільському монастирі поблизу Україні бібліотек, святитель розгорнув активну творчу працю. У 1680  р. він видав свою першу книгу, де було описано чудеса чудотворної ікони у Свято-Троїцькому монастирі  у Чернігові.

         У 1681 р. архієпископ Лазар призначив святого ігуменом у Спасо-Преображенський монастир н  Чернігівщині. Через рік його було переведено ігуменом у Свято-Микільський монастир. 26 жовтня 1683 р. він добровільно зрікається ігуменства, бажаючи присвятити себе чернечим подвигам та творчій  богословській діяльності. На прохання архімандрита Києво Печерської лаври, преосвященного Варлаама  він переселився у лавру і розпочав головну справу свого життя: написання Міней. Коли ж 10 листопада  уві сні йому явився св. мученик Орест, чиє житіє написав святитель, то це було ним справедливо розцінене як добрий знак і як заклик продовжувати творчу працю над житіями, яка тривала цілих 20 років. 1683 року йому    явилася уві сні св. великомучениця Варвара. Після чого, пізніше (у 1691 р.) він знайде Батурині мощі св. великомучениці, вивезені з Києва у. У 1684 р. святитель Димитрій поїхав у Батурин вітати нового київського митрополита Гедеона, і той разом з гетьманом Самойловичем переконав Димитрія у необхідності знову прийняти на себе обов'язки ігумена Свято-Микільського монастиря (1686-1692).

           В ті часи вводились циркуляри на українську мову і святому почали забороняти займатись працями. Після чого св. Димитрію довелось їхати разом з гетьманом Іваном Мазепою до Москви і там переконувати Патріарха у своїй правоті. Оскільки за освітою і талантом не було тоді рівних св. Димитрію, Патріарх дав йому благословення на продовження праці зі створення житій святих.

           Потім св. Димитрій був ігуменом монастиря свв. апостолів Петра й Павла у Глухові (червень 1694 р.- січень 1697 р.), і протягом короткого часу (лютий-червень 1697 р.) — Свято-Кирилівського монастиря у Києві. У липні 1697 р. він переїхав до Свято-Успенського монастиря в Чернігові, а потім став архімандритом Спасо-Преображенського монастиря в Новгороді-Сіверському (1699-1701).

            Крім Міней святитель зробив скорочений переклад Святого Письма, скорочену версію Києво-Печерського патерика, написав велику кількість проповідей, повчань, досліджень з історії Церкви, богослов'я, богослужбових праць, драматичних і мемуарних, творів.

            У 1701 році у житті святого Димитрія стався різкий злам. За наказом царя Петра І його було забрано з рідної України до Москви і 23 лютого висвячений на митрополита Сибірського і Тобольського. Ця вимушена й тяжка поїздка підірвала його здоров'я. Св. Димитрій дуже сильно захворів і лежав у келіях Чудова монастиря, через що не зміг виїхати до Сибіру. Враховуючи стан здоров'я святителя, його фактичне заслання було дещо послаблене: його перевели в Ростов Великий, де він став митрополитом Ростовським і Ярославльським.

           Святий Димитрій відкрив у Ростові духовну семінарію, активно проповідував, об'їжджав єпархію.

Здоров'я святого погіршувалося. На нього впали нові випробування. У 1705 р. було закрито духовну семінарію, яку святитель відкрив з такими труднощами. Потім дійшла звістка про Полтавську поразку гетьмана Мазепи, з яким св. Димитрій завжди був у дружніх стосунках. Перед Великоднем 1707 р. св. Димитрій написав заповіт... Помер він під час молитви в ніч з 27 на 28 жовтня 1709 р.

           Восени 1752 р. митрополит Ростовський і Ярославльський св. Арсеній відкрив нетлінні мощі святого Димитрія, біля яких стали відбуватися чудесні зцілення. 22 квітня 1757 р. було канонізовано святого. Святі мощі було покладено у соборній церкві Зачаття Богоматері Сітасо-Яковлевського монастиря у Ростові.

           Православна Церква відзначає день пам'яті св. Димитрія Ростовського двічі: 21 вересня (4 жовтня) і 28 жовтня (10 листопада).